Перший рік після війни в оцінці українських уповноважених Ради у справах Церкви

За час німецької окупації православному населенню Української РСР довелося зіткнутися не тільки з побутовими тяготами і нестатками, аж до перспективи фізичного знищення, а й випробуваннями морального порядку. З метою вербування віруючих, залучення на свій бік незадоволених радянською владою фашисти зображували підтримку у відродженні духовного життя. Наприклад, не перешкоджали відкриттю більше п'яти тисяч храмів, в яких з подачі більшовиків була зупинена богослужбове життя. Про те, що крилося за цією тактикою і якої насправді шкоди загарбники завдали церковному надбанню республіки, Ми вже розповідали в рамках проекту Global Orthodox «Церква вірних. Україна: невідомі архівні документи проти фальсифікації минулого».

Яка ж подальша доля повернутих до соборної молитви церков? І як протікало духовне життя місцевого населення після визволення України від загарбників і відновлення радянської влади? Подальше вивчення архівних джерел дає нам про це документально доповнене уявлення. 

Нагадаємо, що в 1941-1944 роки у відносинах Російської Православної Церкви і радянського уряду відбулося чимало змін. На зміну відкритій ворожнечі прийшли визнання заслуг РПЦ в боротьбі з фашизмом, співпраця з нею за багатьма напрямками діяльності. Для організації взаємин з Церквою, а також контролю за релігійним життям в країні при уряді була створена Рада у справах Російської Православної Церкви (далі — Рада) під керівництвом Георгія Григоровича Карпова. Рада мала своїх уповноважених на місцях; призначені вони були і у звільненій УРСР. Читаємо документи з листування обласних уповноважених України з республіканським керівництвом. З озвучених відомостей і прийнятого тону доповідей стає ясно, що у радянських чиновників немає явно вираженої ворожості до священства і віруючих. І в цілому складається враження, що найбільш помітний духовний післявоєнний підйом в СРСР відбувається саме на території Української Республіки.

Повторному вилученню не бути!
Зі статистичних даних відомі такі цифри: на Україні за рік було закрито понад 800 церков, відкритих під час окупації. У 1944 році їх було 6232, до 1945 стало 5400. Зроблено це було, зрозуміло, за погодженням з Радою в особі Георгія Карпова. 
Однак з тих же архівних документів дізнаємося і зворотний бік медалі: прямих вказівок до повторного відбирання церковних будівель, зайнятих громадами під час окупації, обласні уповноважені від Ради не отримують. Зі звітів чиновників стає ясно, що повністю припинити богослужбову діяльність храмів радянський уряд не мав наміру. Молитовний будинок, як правило, залишався за громадою навіть в тому випадку, якщо спочатку будівля будувалося для інших цілей і не було власне храмом. Часом навіть, навпаки, Рада припиняє ініціативу на повторне позбавлення віруючих храму, що виходить від не в міру діяльних місцевих начальників. Підтвердження тому знаходимо у звіті за перше півріччя 1946 року уповноваженого по Сумській області:

«У 1937 році в селі П. Криниця рішенням населення церква була закрита і переобладнана під клуб, на що було витрачено 35.000 руб.... 18.08.1945 року за № 701 до Ради було надіслано лист з викладенням мотивів, що викликають необхідність вилучення цієї будівлі (вже після повернення храму віруючим в роки окупації – Ред.) у віруючих, але відповіді ще немає, і церква продовжує функціонувати.
Крім цієї заяви на ім'я голови облвиконкому 06.06 1946 року Раменським Райвиконкомом надіслано рішення, прийняте на засіданні сесії п. Криницької сільради депутатів трудящих від 02.06.1946 року про те, щоб повернути клубне приміщення, займане релігійною громадою....
В даний час населення села відчуває велику потребу в клубному приміщенні для проведення в ньому культурно-освітньої роботи. Але так як є роз'яснення ради, що навіть і ті колишні церковні приміщення, на вилучення яких є згода ради, Залишити за віруючими, це рішення сільради, підтримане облвиконкомом, поки не розглядалося» ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 31.

У цій же архівній справі, а саме у звіті уповноваженої Ради у справах РПЦ при Херсонській області, повідомляється про припинення двох незаконних дій місцевої влади щодо закриття храмів:

«Правління колгоспу в селі Іванівка / янівка / Ново-Троїцького району пред'явило парафіяльній громаді рахунок на орендну плату з 11.1943 року на суму понад 6 000 руб.за користування колгоспним клубом для молитовних цілей, а коли громада відмовилася платити, то керівництво Іванівської сільради закрило молитовний будинок, повісивши замок на дверях. Дозволу облвиконкому на вилучення поіменованого приміщення немає. 
Голова Павлівського Сільпо, Сиваського району відібрав у церковного старости парафіяльної громади села Павлівки ключі від молитовного будинку, запропонував прибрати культове майно на свої квартири і закрив молитовний будинок.
По обох випадках самовільного закриття молитовних будинків заст. голови облвиконкому дано на адресу Сивашинського і Н.Троїцького райвиконкомів телеграфні розпорядження про припинення незаконних дій, як грубих порушень... Пропонується головам райвиконкомів Сиваського, Н-Троїцького і Н-Серогазского районів товаришам Китаєву, Миколаєву і Шугалеву негайно перевірити наявні факти самовільного закриття молитовних будинків, розглянути це питання на райвиконкомі, винних у цьому притягнути до суворої відповідальності. Рішення вислати облвиконкому»

З подальшого листування з Радою, зокрема, уповноваженого по Херсонській області (С.Горностаївка) дізнаємося про чинне в повоєнні роки в УРСР правило: якщо за погодженням з Радою місцева влада все ж ухвалювала рішення про вилучення у церковних громад будівель, вони повинні були надавати віруючим натомість інше приміщення. На цьому грунті — чи підходить пропоноване будівля для богослужбових цілей — нерідко виникали розбіжності.

«Відходу від Церкви не встановлено» 
У своїх доповідях чиновники відзначають "підвищення релігійності серед населення". Збільшилася відвідуваність служб, зросла активність священиків. Уповноважений по Сумській області у звіті за перше півріччя 1946 року приходить до висновку:

«...віруючі більш твердо відчувають себе тепер, ніж два роки тому. Якщо раніше самі віруючі клопотали по церковних справах, то тепер все частіше і частіше з'являються священики... священик Троїцької церкви села Поповки Конотопського району проявляє дуже велику активність в тому, щоб почати будувати молитовний будинок. Можна без перебільшення сказати, що багато священиків не упустять жодного вигідного для них моменту. Так, наприклад, з міста Ромни в село сміливе /райцентр/ приїхав театр на два тижні. І в першу ж неділю в церкві співав артист Шкурат, чим збільшено було число відвідують церкву» ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 29.

У цій же доповіді наводяться відомості про кількість хрещень, шлюбів і поховань, які здійснені священнослужителями Сумської єпархії за перший квартал 1946 року. З них випливає, що більше половини новонароджених проходять через таїнство хрещення, і понад 50 відсотків похорону відбувається за православним обрядом. Трохи більше 12 відсотків зареєстрували шлюб молодих пар вінчалися в церкві.

«У звичайні недільні дні відвідують церкву від 5 до 60 осіб. У більшості це старі, старі, з спостереження в Ольгинському районі церкви відвідують діти. У великі свята відвідування буває від 150 до 300 осіб.
Минулий період характеризується деяким пожвавленням церковної діяльності в зв'язку з передвеликоднім періодом і Великоднем. Дані про пасхальну службу свідчать, що служба пройшла за багатолюдної участі, особливо помітно була присутність великої кількості молоді та підлітків.
У міських і селищних парафіях відзначена відвідуваність деякою інтелігенцією. Відвідування великодніх богослужінь в порівнянні з минулим роком в деяких парафіях, особливо в міських і селищних, збільшилася».

Уповноважений по Херсонській області ще більш виразно висловлюється з питання зростання релігійності: 

«...Зменшення відвідування церков, кількості взагалі прихожан /відходу від церкви/ не встановлено. Навпаки, по багатьох парафіях, як сільських, так і міських, в тому числі і по місту Херсону, відзначається збільшення відвідування служб, особливо у великі церковні свята. Збільшується кількість требовиконання, кількість сповідань і так далі, тобто збільшується кількість постійних парафіян, при цьому зростання йде за рахунок молодих людей, які раніше не ходили до церкви взагалі, а нині повернулися з Червоної Армії. З них багато хто обирається в церковні ради. І відзначаються факти (село Стара Маячка Цюрупинського району), коли дівчата, що повернулися з Німеччини, не тільки самі йдуть до Церкви, приймають сповідання, але неодмінно з собою захоплюють і подруг. У парафії того ж села одна дівчина-комсомолка при викраденні на каторгу в Німеччину сховала свої комсомольські документи в рідному селі. Після повернення з Німеччини її документи збереглися, і вона домоглася відновлення себе до лав ВЛКСМ, але на сповідь до церкви теж ходила».

Кажуть, що на війні атеїстів не буває. Мабуть, те ж можна віднести і до тих, хто пережив «гіркі роботи» у фашистській неволі.

«На обличчя різко виражене посилення впливу на молодь»

«Благочинний церков Ново-Троїцького району священик Бунінську говорив, що самі віруючі пояснюють збільшення відвідуваності церкви тим, що раніше боялися (мабуть, мається на увазі період німецької окупації), а тепер не бояться. У 1945 році на великодніх службах було народу в 3-4 рази більше, ніж в 1943-1944 роки, а в 1946 році було більше, ніж в 1945 році... з усього вищенаведеного є повна підстава зробити висновок, що на даному відрізку часу релігійний рух Православної церкви області не падає, а навпаки місцями має тенденцію до розширення і в окремих парафіях на обличчя різко виражене посилення впливу церкви на населення і зокрема на молодь».

Уповноважений Ради по Чернігівській області наводить динаміку зростання релігійності в Чернігівській єпархії за перший квартал 1946 року і, зіставляючи їх з даними про скоєні таїнства за 1945 рік, зазначає:

«Ці цифри красномовно говорять про зростання релігійного світогляду серед молоді...Великодні свята пройшли при великому скупченні віруючих в храмах.
Станом на перше квітня 1946 року священиків зареєстровано – 372, дияконів – 23, псаломщиків – 203, діючих церков – 397» ЦДАОР СРСР. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 89-106. У парафіяльних громадах селах Ново-Збур'ївка, Гола Пристань в м Генічеську відбувалися релігійні обряди, що виражаються в служінні молебнів під відкритим небом по висвітленню посіву хлібів і про припинення посухи. При цьому, у багатьох випадках ці служіння відбувалися з дозволу голів сільрад» ЦДАОР СРСР. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л.94.

Як ми бачимо, доповідаючи в верхи, уповноважені Ради відзначають підйом релігійного життя по підвідомчих їм областях України. При цьому, як відзначають чиновники, пастирі і парафіяни православних парафій намагаються брати участь у мирному відновленні своєї багатостраждальної Батьківщини не тільки молитовно, а й матеріально. Про те, як це здійснювалося – читайте в наступних публікаціях проекту.