Одного разу ми з друзями опинилися на прем'єрі документального християнського фільму. До слова сказати, відрадно, що на великому екрані стали з'являтися подібні картини. Фільм був чудовим, красиво знятим, що спонукає до глибоких світлих думок. Але одна сцена з цього кіно змусила мене задуматися.

Я побачила, що в якості контрасту зі світом християнських монастирів і суворої аскетики був продемонстрований світ бездіяльно гуляють і сидять в ресторанах молодих людей. Це були кадри дівчат в шортах і хлопців з татуюваннями. Ідея режисера була зрозуміла. Напевно він хотів, щоб глядач задумався про тлінність і порочність світських розваг, глянцю, безглуздих і порожніх днів, заповнених лише прагненням до веселощів. Однак ці кадри навели мене ще на одну думку. Хіба дівчина з яскравим макіяжем або юнак за кермом дорогого автомобіля не є такими ж дітьми Господа, як і люди, які ведуть аскетичний спосіб життя?

Фільм закінчився. Всяке добротне кіно змушує задуматися. Тому я поверталася додому, розмірковуючи про відповідність зовнішнього вигляду і людської душі. Прийшли на розум мої знайомі, які одягаються згідно віянням моди і при цьому роблять безліч добрих справ. Я бачила людей, що виходять з фешенебельних ресторанів в яскравій, привертає увагу одязі. І вони роздавали щедру милостиню, в той час як перехожі, чий вигляд міг би асоціюватися з праведним способом життя, відверталися від прохача і квапливо йшли повз. Безумовно, носити зухвалий одяг і тим самим вводити в спокусу, ‒ це гріх. Але мені здається, не варто вішати клеймо на дівчину в червоній сукні: мовляв, вона далека від Бога. Хіба ми можемо знати про її душевні муки, про нескінченні духовні битви, що проходять в її серці, про її пошуки Господа? Адже головний закон, що стосується взаємин людей, - не суди.

Не буду приховувати, сама я часто ловлю себе на тому, що оцінюю, як то кажуть, книгу по обкладинці. Я роблю висновки про людей за їх зовнішнім виглядом, вішаю метафоричні ярлики. Але коли дізнаюся людину краще, мені відкриваються такі безкраї душевні щедроти, якими обдарував його Господь, що я відчуваю пекучий сором за свою первісну думку. Зрештою, одяг-це лише шматок тканини, і яким би він не був, Він ніколи не зможе приховати світло чи темряву людського серця.

Програма "Приватна думка" На радіо "Віра": radiovera.ru/krasnoe-plate-tatjana-ljubomirskaja.html