Не так давно я слухала в храмі проповідь митрополита Каширського Феогноста про неосудження ближніх. Мене вразила висловлена ним думка:

«Не поспішайте засуджувати! Ми бачимо, як людина грішить, але як він потім кається бачить тільки Бог».

Я тоді подумала, що складно відразу уявити каються того, хто тільки що на твоїх очах вчинив зло. Перша моя реакція зовсім інша: сувора критика і засуджуючий вердикт. Але одного разу я стала свідком істинності слів владики.

Якось поверталася з роботи додому. На зупинці разом зі мною в автобус зайшов молодий чоловік. В руках він тримав паперовий стаканчик з ароматною кавою. Я сіла недалеко від водія, а юнак зайняв вільне місце в кінці салону. Двері зачинилися, і ми поїхали. Раптом водій звернувся до когось по гучномовному зв'язку: "пасажир на задньому сидінні, підійміть, будь ласка, з підлоги склянку!»

Буквально через хвилину біля водійської кабіни з'явився той самий хлопець.

Він спалахнув обуренням. З перших же слів почав говорити c шофером грубо, на підвищених тонах, виправдовувати себе, що випадково впустив, при виході б підняв. Навіщо робити зауваження? Водій намагався чемно зупинити хлопця, пояснював і свій резон. Мовляв, все сміття, залишене пасажирами, доводиться прибирати водієві. Але молода людина не вгамовувався, а незабаром вже обидва не вибирали виразів. Нарешті їх перепілка закінчилася, і пасажир повернувся на місце.

Мені стало страшно від того, що сталося. По-перше, небезпечно, коли за кермом роздратована людина. А по-друге, сварка цих людей занурила всіх інших в атмосферу зла. Воно ніби повисло в повітрі.

Я мимоволі перехрестилася: "Господи, помилуй!»

Минуло хвилин десять, автобус продовжував рух. Раптом до кабіни водія знову підійшов призвідник сварки.

Я жахнулася: "Невже знову!?"І тут сталося несподіване.

- Хочу вибачитися! Я вас образив, Я не правий! Вибачте мене!

Він вимовив ці слова голосно, чітко, рішуче, хоча було помітно, як йому нелегко.

Не розчула, що саме відповів йому шофер, але говорив він явно в примирливому Тоні. Хлопець пішов.

І ось тут я згадала слова владики Феогноста: «ми бачимо, як людина грішить, але не бачимо, як кається».

Я ж під час тієї сварки відразу засудила молоду людину. Він став для мене тоді джерелом зла, причиною зіпсованого настрою і втраченого світу. І поки я подумки звинувачувала у всьому цьому хлопця, він, виявляється, каявся у своєму вчинку. Та потім ще публічно вибачився.

Коли я розповіла про цей випадок своєму духовному Отцю, він на повчання мені привів слова преподобного авви Дорофея: "не засуджуй ближнього: тобі гріх його відомий, а покаяння немає!»

Дійсно, як часто я виношу суворий вирок оточуючим, не думаючи, що до одного зла додаю інше-наклеп! Людина може вже давно розкаявся у своєму проступку, виправився, а його все продовжують звинувачувати, засуджувати перед іншими людьми, тим самим обмовляють на нього, обумовлюю.

Дай мені, Господи, бачити свої гріхи і не засуджувати ближнього!