У Румунії відбулося місцеве проголошення канонізації трьох нових святих — преподобних Назарії, Олімпіади та Єлизавети (Сафти) Бринковяну, пов'язаних із монастирем Веретек. Урочистість відбулася 16 серпня у Веретеку, повідомляє сайт Румунської Церкви.

Раніше, 6 лютого 2026 року, їхнє загальноцерковне прославлення відбулося в Бухаресті разом з канонізацією інших румунських подвижниць. Рішення про канонізацію 16 жінок було ухвалено Священним синодом Румунської Церкви у липні 2025 року.

У центрі урочистості у Веретеку опинилися три різні долі, об'єднані, як зазначив Патріарх Румунський Данило, «однією духовною основою» — безперестанною молитвою, милосердям та любов'ю до ближніх.

Преподобна Назарія походила із Брашова. Вона рано овдовіла, а потім втратила двох дітей. Після цього жінка прийняла чернецтво та присвятила своє життя служінню Богу. У 1788 році її призначили першою ігуменією Веретекського монастиря.

За церковним переказом, Назарія дотримувалася ісихастської традиції і багато займалася духовною літературою: читала та переписувала праці святих отців, знала напам'ять значну частину Святого Письма. До неї зверталися по духовну пораду черниці, а в церковних джерелах також йдеться про допомогу хворим через її молитви.

Патріарх Данило зазначає, що Назарія продовжила традицію духовного наставництва, яку сприйняла від відомих румунських подвижників - Василя Поєнарського, Паїсія Немецького та Йосипа Веретецького.

Преподобна Олімпіада (1757–1842) увійшла в історію насамперед як засновниця Веретецького монастиря.

Вона брала участь у будівництві обителі, вкладала в неї власні кошти, дбала про насельниці, а пізніше стала ігуменією. При цьому, як зазначає Румунська православна церква, сама Олімпіада неодноразово відмовлялася від цієї посади, вважаючи себе недостойною, і прийняла її лише після наполегливих прохань.

Її духовне життя було тісно пов'язане з Ісусовою молитвою. Згідно з церковними джерелами, вона намагалася молитися безперервно, у тому числі під час повсякденних господарських справ. У монастирі Олімпіада також займалася духовною освітою черниць, спонукаючи їх читати Святе Письмо і переписувати твори святих отців.

Третя нова свята – Єлизавета (Сафта) Бринковяну – походила із знатного боярського роду. У 1793 році вона вийшла заміж за Григорія Басараба Бринковяну, а в 1840 році, вже після смерті чоловіка, пішла до Веретекської обителі, де прийняла чернецтво.

Особливе місце у її житті займала благодійність. Ще до відходу до монастиря вона разом із чоловіком, а потім самостійно допомагала храмам та монастирям, жертвувала землі, гроші та церковні цінності.

Однією з найпомітніших її справ стала заснування у Бухаресті лікарні для бідних. За задумом Єлизавети, допомогу мали отримувати хворі незалежно від походження, віросповідання та матеріального становища. У церковних матеріалах її називають однією з найвідоміших благодійниць серед нових румунських святих.

При цьому сама Єлизавета належала до своїх благодійних справ вкрай смиренно. Вже в монастирі вона писала духовнику, що вважає себе слабкою і негідною і переживає, що не може робити добрі справи, хоча раніше допомагала створювати та утримувати великі соціальні та церковні установи.

У посланні з нагоди місцевого проголошення канонізації Патріарх Данило підкреслив, що троє преподобних «висвітлили душі черниць і мирян, показуючи їм шлях спасіння у Христі».

За його словами, їх поєднували три якості: безперервна молитва, милостиня, що здійснюється зі смиренністю, і діяльна любов до людей.

«Вони зустрічаються в одній духовній основі — безперервній молитві, що здійснюється в таємниці серця, милостині, що здійснюється зі смиренням і без розголосу, а також старанності та милосердної любові до тих, хто потребує», — йдеться у зверненні Патріарха.

Урочистість у Веретеку стала частиною масштабного процесу прославлення 16 жінок, які жили у різні історичні епохи. Серед них — черниці, мучениці, княгині, подружжя правителів та мирянки. Румунська православна церква присвятила 2026 пам'яті святих жінок.

Таким чином, історія трьох преподобних з Веретецького монастиря виявилася пов'язана не тільки з чернечим подвигом. Церква звертає увагу і на цілком земні сторони їхнього життя — створення монастиря, турботу про інших черниць, допомогу хворим та бідним. Саме поєднання молитовного життя з діяльним милосердям стало головним смисловим акцентом їхнього прославлення.