Влітку ми з братами і сестрами з громади вирушили на Соловки. Ось уже чотири роки ми відвідуємо це унікальне місце, і до цього разу нам щастило з погодою. Ми чули, що тут бувають шторми, і рейси з материка на великий Соловецький Острів скасовуються, але самі потрапили в таку погоду вперше саме цього разу.

І ось, ми на цілу добу з гаком застрягли на материку. Благо, на причалі є готельний комплекс. Зняли кілька номерів для нашої групи, але невідомість засмучувала. Коли відновиться сполучення між материком і островом ніхто сказати не міг.

В таких обставинах особливо ясно розумієш, що ти, я, всі ми ходимо під Богом, і він управляє всім. Залишалося тільки молитися. Ми всією групою зібралися в одному з номерів готелю. Почали з молитов про подорожуючих, потім заспівали акафіст святителю Миколаю. Вечірнє правило читали по черзі, і всі відзначили, що почуття було особливе. Напевно, такого молитовного стану можна досягти в подібній ситуації, розгубленості, потреби...

З нами був батюшка, і я дуже переживала, не знала, як вони з матінкою сприймуть ці обставини. Адже вони їхали на Соловки вперше, а можуть туди і зовсім не потрапити. Вдихнувши глибше для сміливості, я все-таки зважилася запитати, що він думає з цього приводу. І батюшка знайшов дуже вірні слова. Сказав, що подібні труднощі корисні. Ми їдемо в таке місце, де люди переживали набагато серйозніші випробування. У порівнянні з ними, наші малі. І, опинившись в таких обставинах, ми теж можемо трохи постраждати з користю для душі.

Вранці ситуація залишалася без змін: кораблі як і раніше не ходили. Поїздка була розрахована всього на 6 днів, і один з них ми вже провели на причалі в очікуванні. І ось, до 12 години другого дня нашої подорожі оголосили, що планується рейс на острів.

Гаряча молитва стала основою нашої подорожі і запам'яталася всім. Ми пережили досвід смирення і довіри Господу. Адже все, що з нами відбувається, трапляється з волі Всевишнього. Можливо, такий був Божий задум щодо нас. Тим цінніше стало довгоочікуване прибуття на острів.