У перші роки після визволення України від німецької окупації на території Республіки помітно пожвавилося релігійне життя православних парафій. Цьому сприяли і більш сприятлива політика влади щодо Церкви, і бажання священиків і мирян знайти своє місце в суспільному і духовному житті перемогла ворога Вітчизни. Борючись з фашистами, переживаючи всі тяготи ворожої навали, основна частина населення не ділила своїх соратників на віруючих і невіруючих. Але, як відомо, зближує не тільки спільне горе, а й спільна перемога над ворогом. Які ж спільні справи з'явилися у Церкви і органів влади тепер, в мирний час?

Про це уповноваженої Ради у справах Російської Православної Церкви при Радміні СРСР (далі — Рада) по Україні інформують обласні підлеглі. На відновлення зруйнованого війною господарства потрібно багато коштів. Матеріальна участь парафій у спільній справі країни — одна з головних тим доповідей.

"Посилилися патріотична діяльність духовенства та збір коштів по церквах на патріотичні цілі, — рапортує у звіті за другий квартал 1946 року уповноважений Ради з УРСР Ходченко. - Весь валовий збір у церквах Харківської єпархії, що надійшов у день релігійного свята Благовіщення, перераховано до Фонду на патріотичні цілі. У II кварталі 1946 року парафіяльними громадами Харківської єпархії на спеціальний рахунок Держбанку внесено 560 700 рублів…

У порядку патріотичної діяльності єпископ Михайло, після оголошення урядової постанови про випуск державної позики відновлення і розвитку народного господарства СРСР дав кожному благочинному конкретне завдання суми підписки по його округу, а останні довели це завдання до кожної парафії, з такого розрахунку, щоб загальна сума по парафіях Херсонської єпархії склала 500 тисяч рублів. Абсолютною більшістю парафій завдання єпископа виконано, окремі парафії вже повністю оплатили підписку і отримані облігації здають єпархіальному управлінню, для здачі в подальшому всієї підписки по єпархії в дохід держави " (ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 71-88).

«Вимагати у священика підписку на позику-дискредитація Радянської влади!»

Чиновники повідомляють, що настоятелі парафій в порядку патріотичної діяльності після церковних служб виступають перед віруючими із закликами до більш активної участі їх у колгоспній праці при проведенні тієї чи іншої сільськогосподарської кампанії:

"Священик Сюсюра з села Рубанівки Б-Лепітіського району урочисту Великодню службу побудував так, що закінчив її близько 3-ї години ночі і після закінчення закликав усіх віруючих колгоспників вийти вранці на сівбу та інші сільгоспроботи, за якими колгосп відставав. Цей заклик не залишився безрезультатним, хоча певна група з церковного активу висловлює деяке невдоволення такою діяльністю священика. Сам Сюсюра і особисто бере участь в колгоспних роботах, є і не багато інших, які роблять те ж саме.

А священик Шевельов з парафії села Нова Олексіївка Генічевського району навіть представив єпархіальному управлінню таку офіційну довідку від голови колгоспу «Червона Хвиля», що він у вільний час від своїх пастирських обов'язків, працював і працює в колгоспі «Червона Хвиля» на колгоспних роботах. У 1945 році своєю сім'єю виробив 330 трудоднів...  (ГАРФ» Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 81-88. Херсонська область).

Не беремося судити зараз, з сучасних позицій, чи були трудові подвиги віруючих і їх активність у справі пожертвування продиктовані лише патріотичними почуттями, або потужним до того мотиватором служило високопоставлене священство. Як немає і повної впевненості в тому, що звернення до парафіян із закликами допомагати народному господарству самих пастирів і архіпастирів були завжди щирі. З доступного нам сьогодні архівного листування дізнаємося про підтверджені випадки тиску місцевого керівництва на священиків. Зокрема, в придбанні приходами облігацій внутрішньої позики. Уповноважений Ради по Україні у своєму висновку на звіт Херсонського уповноваженого дає жорстку оцінку подібним фактам:

«Про негідну практику на місцях збору підписки на державну позику, яку здійснюють окремі працівники (Харченко, Немченко, Поляков та інші), перед обласним керівництвом слід з усією серйозністю поставити вимогу не тільки усунення цього неподобства в майбутньому, а й притягнення до відповідальності, за всією суворістю закону. Адже під загрозою, о 12 годині ночі, вимагати у священика підписку на позику — це небачена дискредитація заходів Радянської влади» (ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 71-80).

Звітуючи про матеріальну сторону патріотичної діяльності пастирів, уповноважені, як правило, вказують, в яких заходи РПЦ бере участь своїми грошовими вкладеннями: «...єпископом в червні цього року на громадські цілі внесено грошима в сумі 75 тис.руб., з них перераховано 40 тис. руб. Облдопомозі на оздоровчу кампанію дітей-сиріт Вітчизняної війни, 25 тис. руб.– Облсовбесу для надання допомоги інвалідам Вітчизняної війни і 10 тис. руб. — ОблОНО для надання допомоги дитбудинкам» (Херсонська область).

«Нова п'ятирічка» для пастирів

Уповноважені наводять й інші приклади співпраці органів влади з церковнослужителями, наприклад, надання Церквою духовної підтримки суспільно-політичним заходам.

Уповноважений Ради по сталінській, нині Донецькій, області повідомляє:

«...перед виборами до Верховної Ради СРСР на підставі звернення єпископа до духовенства і віруючих священики виступали в церквах з проповідями і зверненнями до віруючих про те, щоб дружно всі проголосували і обрали гідних кандидатів блоку комуністів і безпартійних в депутати Верховної Ради СРСР (ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 48).

Священик Донецької єпархії Мельник Петро Маркіанович у своєму зверненні до уповноваженого Ради пропонує зобов'язати священиків «приділяти велику частку уваги таким питанням: 1) Нова п'ятирічка; 2) відновлення шкіл, лікарень, доріг; 3) народна Охорона здоров'я; 4) древонасадження; 5) охорона лісів; 6) Організація водосховищ і утримання їх у чистоті» і пропонує цілу програму інструктажу священнослужителів з цього питання, зокрема, вважає за необхідне на постійній основі публікувати кращі проповіді на цю тему в православних виданнях (ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 50).

«Чи підлягає Церква до нетрудових категорій?»

У потоці відомостей про готовність віруючих до партнерських відносин з радянськими органами значно рідше зустрічаються згадки про відповідні кроки назустріч, тобто про підтримку органами влади церковних потреб.

Уповноважений по Сумській області рапортує:

«В інших церквах ремонт проводиться під керівництвом настоятеля і виконорганів. Релігійній громаді Миколаївської церкви с. Русанів Липоводолинського району для ремонту церкви через Облплан відпущено 5м3 лісу. Религiйна громада Воскресенської церкви м. Суми подала заяву про асигнування державних коштів на ремонт церкви як пам'ятки старовини. З цього ж питання особисто звертався настоятель Преображенського собору Власовський» ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 29).

Відчувши деяке «потепління» до з боку держави, деякі пастирі і парафіяни зрозуміли цю зміну як визнання священнослужителів і церковних працівників рівноправними з усіма радянськими громадянами партнерами. Це можна помітити у зверненні від 12 лютого 1946 року Церковної Ради Трудівської церкви М. Сталіна Петровського району до Петровського райвиконкому, де церковна рада просить у місцевої влади «уточнити, де слід» і роз'яснити:

«Чи підлягає церква під означення параграфів 39 і 40 до нетрудових категорій? Нам здається, що вираз «нетрудові категорії» вже застаріло, і застосовувати його до церкви ніяк не можна /.../: Церква живе не особисто для себе і не переслідує егоїстичних цілей, а живе для блага народу і порятунку душ громадян. Вона веде патріотичну діяльність, благодійні заходи, ... піклується про моральне виховання людей... Службовці отримують від уряду хлібно-продуктові картки, вони цим вже зрівняні в правах з робітниками підприємств і несуть таку ж працю, як і перші /.../ Священик, не рахуючись ні з якими працями та іншими причинами (хвороба, холод і т.п.), на першу вимогу задовольняє релігійні потреби віруючих, чим духовно живить їх і морально виховує людей. За все це отримує від них доброходное милостиню, але не платню в 3000 руб.в місяць, як свідчить параграф 40, такого доходу він не має.

Викладаючи все це, просимо вас, Отче благочинний, клопотати перед ким слід, якщо знайдеться можливість, щоб виразів «нетрудових категорій» до церкви місцева влада не застосовувала, як застарілі, агітаційні проти церкви і образливі для церкви. Бо працівники церкви не ледарі, а такі ж трудівники, як і інші громадяни, тільки різниця та, що трудяться на іншому терені. Зараховувати їх слід скоріше до працівників просвіти духовної / ... / голова Церковної Ради священик Євстафій Гавриленко, члени Церковної Ради Мелешко, Ситник, Черевченко» (ГАРФ. Ф.6991. Гоп. 1. Д.101. Л. 49).

 При читанні таких документів вкотре виникає думка, що, напевно, при більш дружній політиці держави щодо Церкви не такою драматичною склалася б доля православних народів СРСР. Але, як відомо, історія не має підрядного способу. Закінчилася кровопролитна війна, а попереду ще багато складнощів у відносинах держави і православних віруючих. І вже в документах 1946 року з'являються перші натяки на прийдешнє «похолодання».