Невеликий епізод з історії так і не освіченої Карпаторуської республіки СРСР

середині 80-х років-річного століття мені дозволили відвідати в туристичній поїзді по Закарпаттю. Прибувши на поїзді до Львова, наша група пересіла на автобус і вирушила в гори. Краса Карпат, мальовничих гір і полонин, гірські річки з перекатами. Колоритно одягнені горяни, що сплавляють по ним ліс-все справляло незабутнє враження. Проїжджали багато великих упорядкованих сіл і хуторів в один-два будинки з обгородженими біля них луками і значними копицями сіна. Екскурсовод пояснював, що це ось село – румунське, це – угорське, то – молдавське, а то – українське. На жаль, я тоді мало цікавилася як національними, так і релігійними питаннями. Що корінне населення краю є українцями, в тому числі і мальовничі горяни-гуцули, жодних сумнівів не викликало. Тим більше, нікого з нас не цікавило, яку віру сповідують місцеві жителі. Слово «русини» жодного разу не досягло наших вух.

І лише через багато десятиліть в архівних документах Ради у справах Російської Православної Церкви Раднаркому СРСР (далі – Ради) вперше зустрілася назва цього народу. Виявилося, що серед жителів Закарпаття виділяються ті, хто зберіг свою православну віру і російськість у багатьох важких випробуваннях. Це карпаторусси, або русини, «Русі сини», як вони називають себе самі.

Русин. Хто ж вони?

Русини-група східнослов'янського населення, що компактно проживає на заході України (Закарпаття), сході Словаччини (так звана Пряшівська Русь), у південно-східній Польщі (Лемківщина), на північному сході Угорщини, північному заході Румунії (Марамарош), а також у сербській Воєводині та хорватській Славонії. Великі русинські Діаспори існують у США та Канаді.

Вчені розходяться в питанні походження народу русинів. Сучасна Україна відносить їх до українців, Росія – як правило, до окремих східнослов'янських народів. За однією з версій, русини-нащадки давньоруської народності, з якої виділилися росіяни, українці та білоруси. Незважаючи на всі перешкоди русини зберегли свою мову, за словниковим складом близьку до церковно-слов'янської, православну віру (менша частина прийняла греко-католицтво).

Є думка, що предки русинів прийняли християнство ще під час місіонерської поїздки «солунських братів» Кирила і Мефодія до Великоморавського князівства. Так чи інакше, але Кирило і Мефодій вважаються не тільки «апостолами слов'ян», а й святими покровителями Закарпатської Русі – безліч місцевих храмів присвячено саме їм.

Дискусії про те, чи є Русинська мова окремою мовою або діалектом Російської або української мов, тривають досі.

Русини спочатку були православними (сербського і Константинопольського Патріархатів). Піддаючись асиміляції, частково втрачаючи рідну мову, представники цієї народності зберігали «віру батьків»: безліч з них, особливо в гірських районах, залишалися православними. В умовах демократичної Чехословацької держави, частина віруючих русин, що належать до греко-католиків, стала повертатися до православної релігії. В СРСР цей процес значно посилився після визволення України від фашистських загарбників. Нове понад 60 відсотків русинів Закарпаття проявляється православними, а 35 - грекокатоликами.

Тернистий шлях

Крім деякої плутанини з Національним самовизначенням, з державністю у русинів також виникали великі складності, причому з давніх часів. Невелика територія, віддалена від решти Русі, піддавалася захопленню різних ворожих сил і держав. В результаті свого географічного положення гірський край був практично відірваний від решти Русі. Лише кілька гірських перевалів служили сполучною з рештою території Давньоруської держави ланкою.

Вся історія русинів-це боротьба за збереження своєї національної ідентичності, за свою культуру, мову, віру, а також за право залишатися росіянами. VI століття землі русинів були у владі аварів, пізніше – досліджували сильний вплив першого Західнослов'янського державного утворення Великої Моравії, з 903 рік розпочалося угорське, потімське, що тривало близько 1000 років – до завершення Першої світової війни.

Другий період XIX століття-Угорщина починається в російському відродженні. Воно сприймалося русинами-діячами Галицько – російського Відродження-як повернення до загальноросійської культури, усвідомлення своєї приналежності до єдиного російського народу. В українській історії русинське відродження отримало назву «москвофільського».

Остаточно від влади, згодом Австро-Угорщини, русинам вдалося звільнити лиш на початку XX століття після закриття першого світу воїни. Австро – угорська влада з початку війни почала відкритий терор, відвертий геноцид проти своїх підданих-русинів, запідозрених у русофільстві. Була створена мережа концтаборів, де містилися найбільш активні прихильники єдності з Росією (в т.ч. жінки і діти). Найбільш сумно знамениті Талергоф, Терезин, де були знищені десятки тисяч людей.

У період Першої світової війни широку популярність здобули факти захопленої зустрічі наступаючих російських армій з корінним населенням Галичини і Буковини, і перш за все русинами.

У роки Другої світової війни русини становили основний кістяк першого Чехословацького армійського корпусу, сформованого в СРСР і воював проти німців.

Вся територія Підкарпатської Русі була звільнена тільки в листопаді 1944 року радянськими військами. Після звільнення території Закарпаття, населені карпаторусами, увійшли до складу Української РСР. Але, як свідчать архівні документи, відкриті громадськості в рамках проекту «Церква вірних. Україна: архівні документи проти фальсифікації історії», багато русинів були проти такого рішення.

«Не хочемо бути чехами, не хочемо українцями-хочемо стати частиною радянської Росії!»

Звернемося до робочого листування Ради у справах Російської Православної Церкви при РНК СРСР (далі – Рада). Його керівник Георгій Карпов 16 грудня 1944 року повідомляє владі верхні – Йосипу Сталіну, В'ячеславу Молотову і Лаврентію Берії прибуття із Закарпатської області до Москви, розвиток Сербських політичних діячів і духовенство Карпато-Російської Православної Церкви, що знаходиться в юрисдикції Сербської церкви. За відомостями Ради, Московський Патріархат надав високий прийом побратимам по вірі.

З чим же завітали високі гості із Західної України? Звернемося до документа.

«... керуючий справами ігумен Феофан передав митрополиту Алексію петицію, написану і Ним і 23 святенниками. У петиції вони просять синод Руської Православної церкви вступити в контакт з синодом Сербської Православної церкви і канонічним шляхом оформити перехід Мукачівсько-Пряшівської єпархії в юрисдикцію Московської патріархи» крім того, делегація має намір просити «...про клопотання Московської Патріархії перед Радянським урядом про надання допомоги Карпато-Руській Православній Церкві з вилучення церков, церковних будинків і земельних ділянок від греко-католицької (уніатської) церкви в Закарпатській Україні» та інших видах допомоги (підготовка кадрів, забезпечення богословськими книгами).

Крім суто церковних питань делегацією було порушено ще одне-про приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу на правах автономної республіки. У зверненні йдеться: «ми всі віддані Радянському Союзу, але ми рішуче проти приєднання нашої території до Української РСР. Ми не хочемо бути ні чехами, ні українцями, ми хочемо бути росіянами і свою землю бажаємо бачити автономною, але в межах Радянської Росії».

Цю ж думку делегація карпаторусів висловила в листі Сталіну. Висловивши вождю подяку за звільнення своєї батьківщини від німецьких загарбників, представники русинів, зокрема, написали:

«Ми, нижчепідписані представники православних громад Карпатської Русі, висловлюючи волю всього нашого російського православного народу, просимо включити Закарпатську Україну (Карпатську Русь) до складу СРСР у формі: Карпаторуська Радянська Республіка. Бажання і мрії наших предків були завжди ті, щоб наша область за Карпатами була заселена русинами – синами повернулася до своєї матері Великої Русі. Але наші поневолювачі завжди тому перешкоджали... Сам народ називає себе:» Короп", Російський, тобто росіяни... з назвами "Країна», "країнський" наш народ був відомий тільки під чеським пануванням, після Першої світової війни і т.д. інтелігенція приходить з Галичини... наша Росія не молодша за Карпати...»(ГАРФ. Ф.6991. О.1. Д.3. Л. 262-288).

У своєму донесенні в уряд Карпов відзначає бентежать його в цій ситуації моментів. І кидаються в очі протиріччя між самими членами делегації. І деяку світськість гостей, як ознака західноєвропейського та уніатського впливу…

У газеті «Известия Рад депутатів трудящих» пізніше вийшло повідомлення про перебування в Москві делегації Православного духовенства Закарпатської України. Про звернення до Сталіна про включення Закарпатської України до складу СРСР на правах радянської республіки ні в цій, ні в якій іншій передовиці не згадувалося.

Таким чином, якщо питання з приналежністю до Руської Православної Церкви Мукачівсько-Пряшівської єпархії вирішилося позитивно, то в частині адміністративного поділу прохання русин радянським урядом почуті не були.

Цікава опублікована на відомому православному інтернет-ресурсі оцінка цієї ситуації сучасним православним діячем, русином за походженням, главою православного підкарпаторусинського товариства імені Кирила і Мефодія протоієреєм Димитрієм Сидором.

«Перемогла позиція Мехліса-Хрущова, і більшу частину Підкарпатської Русі... приєднали до Радянської Соціалістичної України з насильницьким перейменуванням її жителів – одвічних русинів в... корінних українців, – висловлюється священнослужитель. - Підкарпатська ж Русь від більшовиків отримала назву просто як пересічна Закарпатська область України. А Карпаторуська Автономна Православна Церква сербського Патріархату увійшла до складу Російської Православної Церкви, але вже не як автономна частина, а як єпархія Московського Патріархату».

 Важко сказати напевно, які головні доводи були у радянського уряду при визначенні долі нечисленного, але гордого народу. Але можна припустити, що не бажання Хрущова і іже з ним спонукало Сталіна таким ось чином питання в першу чергу державності русинів, а більш вагомі всередині - і зовнішньополітичні причини. Обстановка на звільненій від німців Україні ще довго залишалася напруженою. Колишні уніати хоч і активно поверталися в православ'я, але і греко-католики мали ще істотний вплив. А чого вартий національний склад повоєнного Закарпаття! Крім русинів, росіян, українців ще й угорці, румуни! Та й серед русинів залишалися впливові прихильники греко-католицтва, такі як єпископ Теодор Ромжа, за спогадами генерала Павла Судоплатова, ліквідований з ініціативи Хрущова в 1947 році.