У нас дуже рідко виникають запитання до Бога чи ближнього, поки ми живемо в добробуті та ситості, любові та дружбі, сім'ї та мирі. Нам дуже просто бути і милосердними і благодушними і добронравними – зауважте я спеціально вживаю ці складносурядні слова з двома коренями – «милими серцем» «благими душею», «добрими вдачею». Всі питання починаються в ту хвилину, коли у нас щось забрали, якось образили, вдарили, пронесли повз, обділили.

Але на щастя багато хто з нас проживають не обділеними і не скривдженими: ходять до церкви – ставлять свічки за ближніх, ходять в соціальні мережі – ставлять лайки за ближніх. Трапляється щось не з тобою, а з твоїм, наприклад, другом – тіткою, далекою бабусею, сусідом або бомжем на сусідній смітнику. Що трапляється-неважливо. У сусіда зовсім згорів будинок-він не був застрахований. У тітки пішов з життя коханий чоловік. Далека бабуся, яка зроду тобі нічого не зробила, потребує тепер в щоденному і щогодинному догляді. А у бомжа на сусідній смітнику настала зима – а він весь час, як ти його бачив на вулиці, як ніби не знав що буде зима.

Вони що, все не знали, що життєвий шлях важкий і сповнений скорбот? Вони що, не розуміють, що Бог не посилає нам вище сил, а тільки під силу? Про це ж ясно сказано в Євангелії! Тітка не знала, що смерть на світі є, а її чоловікові вже багато років, і що ми не вмираємо, а йдемо в життя вічне, де у її чоловіка не буде «ні печалі ні скорботи ні ж зітхання» – як то кажуть в заупокійних молитвах? Чому вона так голосить на похоронах? Чому на твої аргументи на користь християнства-відштовхує тебе і йде геть?

А далека бабуся хіба не читала в Писанні «Що посієш, те й пожнеш»? Як же вона тоді може думати, що ти будеш відривати гроші на доглядальницю від сім'ї, або кинеш чи що роботу і кинешся їй на допомогу? А сусід-сказано ж: не збирайте земного багатства, а збирайте Духовні скарби – з ними не може статися пожежі, і злодії за ними не прийдуть. І бездомний-замість того, щоб лежати все літо на лавочці, теж подумав би про майбутнє. 

Я, звичайно, перебільшую. Ці міркування в такому чистому вигляді не приходять голову нам-благополучним, але милосердним. Ми ж теж не збираємося жити вічно і хочемо творити добрі справи. Ми постараємося щось зробити і для бабусі, і для тітки, і для сусіда, і, може бути, навіть для незнайомого бездомного людини. 

При цьому ми, будучи впевнені, що сподіваємося на Бога, очікуємо від наших нещасливих ближніх справжнього героїзму. Ми чекаємо, що вони будуть так само стійко переносити нещастя, як святі, про яких ми читаємо в Писанні. Нагадуємо їм про те, як мужньо страждали святі подвижники – а цим, насправді, штовхаємо нещасну людину ще далі в безодню.

Я бачу багатьох людей зневірених, що мають до Бога багато питань, а то і зовсім відійшли від віри, після того, як пережили велике горе. І серджуся, коли інші, у яких все благополучно в житті, починають вчити тих, які страждають, як потрібно переносити випробування. Тому, давайте не будемо нагадувати тітоньці, яка плаче про померлого чоловіка, про досвід блаженного Іова, який все втратив, але не зневірився. Не будемо очікувати святості і героїзму від ближніх, які потрапили в біду. Замість цього краще допомогти справою – пожертвуванням або своєю працею.

Програма "Приватна думка" На радіо "Віра": https://radiovera.ru/ozhidanie-svyatosti